Порода кур Вельзумер була створена в Нідерландах у першій третині XX століття, паралельно з розвитком інших сортів, таких як Барневельдер. Селекція проводилася на основі курей куропатчатого оцвіту: Кохінхін, Віандот, Леггорн та Барневельдер. У процесі було використано також птиць червоного Род Айленда. Основною метою селекції стало отримання курей, що несуть великі яйця з забарвленою скорлупою. Ціль досягнута — новий сорт назвали на честь містечка Вельзум у Нідерландах.
У 1930-х роках кури Вельзумер вперше з'явилися в Великобританії, де були включені до стандартів. Порода швидко набрала популярність завдяки величезному розміру яєць і їх естетичному забарвленню. У сучасних умовах кури Вельзумер залишаються промисловими м'ясно-яєчними породами, але з часом була розроблена карликова форма. Це дозволило розширити їхній спектр використання у сільськогосподарських комплексах.
Екстерьєр і особливості породи
Кури Вельзумер мають зовнішній вигляд, який викликає асоціації з традиційними деревними несушками. Їхня пір’яна структура забарвлено в коричневі тона, що робить їх непомітними на фоні природного середовища. У більш детальному описі видно, що петухи мають яскравіший колір: голова і шия вкриті кирпично-червоним пером, а грудь і плечі — темними відтінками. Вага дорослих особин становить 2–2,5 кг у самиць та 3–3,5 кг у петухів. Карликова форма зменшує ці показники: самки важать 850 г, а петухи — 960 г.
Стандарти Нідерландів вимагають строгої дотримання екстерьєру, особливо для різних статевих форм. Основний колір — червоний куропатчатий, але у британських і американських стандартах допускаються золотистий та сріблястий варіанти. Екстерьєр породи описується як легкий, хоча це спричинено їхньою м’язовою структурою і довгими ногами. У порівнянні з іншими сортами курей Вельзумер мають більш компактну фігуру, що робить їх прийнятними для вирощування на невеликих ділянках.
Особливості екстерьєру петуха і самки
Петух Вельзумер має середнього розміру голову з високим, листовидним гребнем червоного кольору. Сережки довгі, овальні, також червоні. Мочки і обличчя мають той самий колір, а клюв — темно-жовтий. Глази оранжево-червоні, хоча у золотистих і сріблястих особин вони можуть бути оранжевими. Шия середньої довжини, а корпус розташований горизонтально, що створює вигляд витягнутого овалу.
Спина довга і середньої ширини, хвіст — середньої пышності. Грудь широка, м’язова, а плечі сильні. Крила тісно прикріплені до тіла. Ноги середньої довжини з добре розвиненою м’язовою структурою. Плюсни жовті або біло-рожеві, іноді з шерстяним покриттям, що вказує на генетичну спадковість Кохінхін.
Особливості екстерьєру самки
Самки Вельзумер мають менший, але схожий на петухів екстерьєр. Гребень у них малий і правильної форми, а корпус — широкий і розташований горизонтально. Спина довга і широка, живіт добре розвинений. Хвіст розташований під тупим кутом відносно тіла. Порушення екстерьєру можуть включати недостатній розвиток корпуса, нерозвинений живіт або надмірну вертикальність постави.
У британських стандартах допускаються три варіанти забарвлення: червоний куропатчатий, золотистий і сріблястий. У Нідерландах прийнятий лише перший варіант. Забарвлення може впливати на екстерьєр: у золотистих особин пір’я більш світле, а у сріблястих — майже біліше. Це робить їхній вигляд менш екстравагантним порівняно з червоними.
Особливості забарвлення
Червоний куропатчатий колір є найпоширенішим у Вельзумерах. У петухів голова і шия мають червоно-коричневе забарвлення, а грудь — чорне перо. Спина і плечі покриті темно-червоним пір’ям, махові пера першого порядку — темно-коричневі, другого — чорні з коричневими плямками. Хвіст має чорне забарвлення із зеленим відблиском.
У самок червоний колір проявляється на грудях, а шия — світліша з золотистим відтінком. Корпус і крила мають коричневе забарвлення з чорними плямками. Махові пера першого порядку на крилах — коричневі, другого — чорні. Хвіст у самок також чорний.
Продуктивність і яйця
Крупна форма Вельзумера дає 160 яєць на рік, кожне з вагою 60–70 г. Карликова форма продуктивніша: 180 яєць при середньому вазі 47 г. Яйця мають темно-коричневу скорлупу із чорними плямами, що робить їх легко визначуваними на фото. Американські селекціонери зазначають, що плями на яйцях можуть бути аналогом «відбитків пальців» для курей.
У експериментах виявилося, що кожна несушка має унікальний рисунок плям на яйцях, що може сприяти селекції. Однак у деяких регіонах (наприклад, в Європі) забарвлення яєць виявилося більш блідим, ніж на фото. Це може бути пов’язано з акцентом суддів на екстерьєр і забарвлення пір’я.
Розмноження та виховання цыплят
Порода Вельзумер є аутосексною, що дозволяє легко визначити статеву належність за забарвленням. У самок присутня темна «підводка» очей, яка більш розмита у петухів. На голові самок видно V-подібне плямо, а на спині — світлі смуги. Це дозволяє визначити статеву належність навіть при відсутності інших цыплят.
У британських і американських стандартах зазначено, що петухи оперяються повільніше за самок. Це може впливати на виховання цыплят у домашніх умовах. У багатьох випадках власники зазначають, що кури Вельзумер дуже спокійні і легко приручаються.
У досвіді виховання цыплят важливо враховувати особливості забарвлення, щоб уникнути помилок у визначенні статі. Також необхідно звертати увагу на розвиток м’язової структури, оскільки порода має тенденцію до інбридингу.
Темперамент і поведінка
Кури Вельзумер відомі своєю спокійною та приязною поведінкою. У порівнянні з деякими іншими сортами, вони менше шумлять і рідко проявляють агресивність, що робить їх добрим варіантом для дачних ферм чи малих птаховниць. У гуртках з іншими птицями Вельзумери часто займають середню позицію — не домінують, але й не вигулюються. Це дозволяє їм добре адаптуватися до різноманітних умов.
При вихованні цыплят важливо враховувати, що порода має низьку схильність до інбридингу. Для підтримання генетичної різноманітності рекомендують періодичне внесення курей з інших ліній, особливо у малих фермах. У домашніх умовах це можна здійснювати шляхом обмеження числа потомків або використання птахів із сусідніх стад.
Умови утримання
Вельзумери добре переносять різні кліматичні умови, але для максимального здоров'я рекомендують відкриті простори з постійним доступом до сонця. У теплих країнах їх можна тримати на відкритому повітрі навіть у сезон вологи, а в холодному кліматі необхідно забезпечити захист від морозу. Для карликових форм досить невеликих курників — їх компактність полегшує зберігання на обмежених площах.
Щодо годування, порода має низькі вимоги до раціону: добре переносять рослинну їжу, але для підтримки продуктивності краще додавати в збалансоване мінеральне і вітамінне додатки. У сільськогосподарських комплексах Вельзумери часто використовуються як промислові несушки через стабільність показників розміру яєць і знижений ризик хвороб.
Порівняння з іншими сортами
Незважаючи на високу продуктивність, Вельзумери не випереджають Леггорни у кількості яєць або м’ясних показниках. Однак їхній естетичний вигляд і природне забарвлення скорлупи робить їх бажаним вибором для екологічного сільського господарства чи виробництва яєць «під ліцензією». У порівнянні з Барневельдерами Вельзумери менш шумливі, але мають більш низький рівень м’язової маси.
Особливий інтерес викликає карликова форма — їй притаманна не тільки менша вага, але й швидший набір жовтків у яйцях. У британських експериментах встановлено, що карликові Вельзумери на 15 % ефективніші за стандартні при вирощуванні на малих ділянках, через зменшення витрат на корм і простору.
Практичне використання
У сучасному ринку порода Вельзумер здобула популярність серед фермерів, що шукають баланс між продуктивністю і екологічністю. Яйця з їхнього виробництва часто використовуються у преміум-сегменті, особливо через унікальний рисунок скорлупи. У домашніх умовах кури можуть стати символом гірника або фермера, що цінує простоту та надійність.
У країнах із суворим кліматом порода використовується як додатковий ресурс для місцевого сільського господарства, через здатність переносити холода. У жарких регіонах їх вирощують у тіньових курниках із забезпеченням свіжої води.
