Світлана Коновалова впевнена: справлятися зі стереотипами краще разом. Приєднуйся до нашого руху Girl Power і ти переконаєшся, що разом ми сила!
Варто нам зіткнутися з якоюсь неприємністю або опинитися в смішному становищі, як ми відразу ж виносимо собі вирок: «Вічно у мене все не як у людей». Але, якщо подумати, в світі немає людини, яка б ніколи не потрапляла в дурні ситуації. Отже, ми самі заганяємо себе в рамки фатальної невезучості і вічної життєвої несправедливості.
Ще в дитинстві бабуся ставила мені в приклад сусідських дівчаток, які не лазили по деревах і завжди ходили в чистеньких сукнях. Мені ж було набагато цікавіше грати в шпигунів з хлопчаками і забиратися на всі наявні поблизу піднесення. У результаті численних докорів і зауважень, я почала не тільки щиро ненавидіти всіх зразкових ровесниць, а й відчувати себе незвичайною дитиною, яка робить все не так.
У шкільні роки кожен викладач хотів бачити в моїй особі зразкову і кмітливу ученицю. У цьому бажанні їм не поступалися мої батьки. А я з тугою сиділа над ненависними рівняннями і завданнями і мріяла бути хоч трішки схожою на круглих відмінників з паралельного класу, на яких мені обов'язково потрібно було рівнятися.
Коли я влаштувалася на роботу, то першого ж дня запізнилася три години, сівши не на той автобус і опинившись у протилежній частині міста... Мене кілька разів випадково обливали окропом в кафе і ресторанах швидкого харчування, з ніг до голови окатували водою з калюжі, невдало стригли в салонах краси, позбавляли дорогого вмісту сумки. Крім цього я плутала дамську і чоловічу кімнати в торгових центрах, забувала свої речі в громадському транспорті і невдало падала в самій негарній позі на очах у десятків важливих людей. І це, звичайно, не повний список всіх моїх неприємностей...
Коли я розповідала друзям або рідним про ці пригоди, вони завжди посміхалися і відповідали, що таке могло статися тільки у мене. «Звичайно, я ж з дитинства все роблю не так і потрапляю в найсмішніші історії», - думала я і погоджувалася з громадською думкою. У підсумку до двадцяти років я була чітко впевнена, що все найнещасливіше і безглузде відбувається саме зі мною, незважаючи на те, що в світі живе ще сім мільярдів людей.
Варто було мені змиритися з цією думкою, як доля подарувала мені зустріч з подругою по нещастю і можливість об'єктивно поглянути на власну долю. Виявилося, що неприємності відбуваються і в інших людей, яких теж часто звинувачують у неправильній поведінці, виборі або вчинку. Ми звикли концентрувати увагу на власних проблемах і абсолютно не враховуємо той факт, що тисячі людей щодня опиняються в подібних ситуаціях. А значить, все у нас в порядку, все саме так, як і повинно бути в житті повноцінного члена сучасного суспільства. Головне, не зациклюватися на проблемах і зберігати оптимізм.
У чому сила розбиралася Світлана Коновалова
